Оповідання / Я хочу сказати своє слово (Василь Сухомлинський)

Атмосферне оповідання Василя Сухомлинського "Я хочу сказати своє слово". Для осіннього настрою...

Я хочу сказати своє слово

Катерина Іванівна повела своїх першачків у поле. Був тихий ранок ранньої осені. Далеко в небі летів ключ перелітних птахів. Вони тихо курликали, і від того в степу було сумно.
Катерина Іванівна сказала дітям:
— Сьогодні мі будемо складати твір про осінь, небо, про перелітних птахів. Кожен із вас нехай скаже, яке зараз небо. Дивіться, діти, уважно. Вибирайте в нашій рідній мові красиві, точні слова.
Діти притихли. Вони дивились на небо й думали. Через хвилину почулося:
— Небо синє-синє…
— Небо голубе…
— Небо чисте…
— Небо блакитне…
І все. Діти знов і знов повторювали ті самі слова: синє, голубе, чисте, блакитне.
Трохи збоку стояла маленька синьоока Валя й мовчала.
— А ти чого мовчиш, Валю?
— Я хочу сказати своє слово.
— Ну, яке ж твоє слово про небо?
— Небо ласкаве… — тихо сказала Валя й сумно усміхнулась.
Діти притихли. І в цю мить вони побачили те, чого не бачили досі.
— Небо сумне…
— Небо тривожне…
— Небо журливе…
— Небо студене…
Небо грало, тремтіло, дихало, усміхалось, як жива істота, і діти дивилися в його сумні сині-сині очі.

Я хочу сказать своё слово

Екатерина Ивановна повела своих первоклашек в поле. Было тихое утро ранней осени. Далеко в небе летел ключ перелетных птиц. Они тихо курлыкали, и от того в степи было грустно.
Екатерина Ивановна сказала детям:
— Сегодня мы будем составлять произведение об осени, небе, о перелетных птицах. Каждый из вас пускай скажет, какое сейчас небо. Смотрите, дети, внимательно. Выбирайте в нашем родном языке красивые, точные слова.
Дети притихли. Они смотрели на небо и думали. Через минуту послышалось:
— Небо синее-синее ...
— Небо голубое ...
— Небо чистое ...
И всё. Дети вновь и вновь повторяли всё те же слова: синее, голубое, чистое.
Неподалёку стояла маленькая синеглазая Валя и молчала.
— А ты чего молчишь, Валя?
— Я хочу сказать своё слово.
— Ну, какое же твоё слово о небе?
— Небо ласковое ... — тихо сказала Валя и грустно улыбнулась.
Дети притихли. И тут они увидели то, чего не видели до сих пор.
— Небо грустное ...
— Небо тревожное ...
— Небо печальное ...
— Небо студёное ...
Небо играло, трепетало, дышало, улыбалось, как живое существо, и дети смотрели в его печальные синие-синие глаза.