Зимові казки на ніч | Збірник | Аудіоказки для дітей

Збірник чудових зимових казок! До збірки увійшли: 00:00 — Перший день зими (Ребекка Елліотт) 03:57 — Перший сніг (Христина Батлер) 08:58 — Як буркотливий борсук полюбив Новий рік (Пол Брайт) 16:51 — Мій дорогий сніговик (Кейт Вестерлунд) 25:28 — Різдвяний подарунок (Крістін Лісон) 32:15 — Білосніжка і сім гномів (Брати Грімм) 50:29 — Зимовий привіт (Рахіль Баумволь)

Перший день зими

Настав вечір першого зимового дня. Через дощі Лисеня просидів удома весь останній час, і сьогодні йому неодмінно хотілося піти погуляти.

— Гуляти? — здивувалася мама. — Сьогодні так холодно. Може краще поспимо?

Але Лисеня спати не хотів.

— Ах, непосида, — засміялася мама. — Ну що ж, підемо прогуляймося. А потім спати!

— А чому дерева роздяглися? — запитав Лисеня.

— Щоб подарувати нам свої листочки! — вигукнула мама. — У них можна покувиркатися!

Тим часом на небі зібралися снігові хмари.

— А чому наші друзі нас не чують? — запитав Лисеня.

— Тс-с! Вони сплять. Чуєш, як забавно соплять? Не будемо будити їх, — тихенько сказала мама.

На землю впали перші сніжинки.

— А чому птахи відлітають? — запитав Лисеня.

— Щоб розповісти нам навесні про далекі краї, — відповіла мама.

І тут пішов сніг.

— А чому вітер такий сильний? — запитав Лисеня.

— Щоб легше було підкидати тебе у високій траві! — І мама підхопила лисенятко на ручки.

А сніг все падав і падав.

— А чому у мене пар йде з рота? — запитав Лисеня.

— Щоб ми пихкали, наче паровози! — Мама видихнула цілу хмару пари.

Сніг починав вистилали землю.

— А чому річка тверда? — запитав Лисеня.

— Щоб ми могли ковзати по ній і танцювати! — весело вигукнула мама.

Сніг йшов все сильніше.

А чому сонце так рано зникло? — запитав Лисеня.

— Щоб ми могли довше милуватися на зірки! — посміхнулася мама.

Під снігом вже не видно було трави.

— А чому все таке біле? — запитав Лисеня.

— Точно! — ахнула мама. — Це значить, пора додому!

Вони побігли назад через біле поле, по білій річці, по білих пагорбах і крізь білий ліс.

Вони бігли під густими ялинами, і цілі гори снігу падали на них з широких ялинкових лап. Вони бігли, бігли, бігли і нарешті повернулися додому.

— А чому мені так холодно? — запитав Лисеня.

— Щоб ми міцно-міцно притулилися одне до одного, — прошепотіла мама малюкові на вушко.

— А чому ж я так втомився? — позіхнув Лисеня.

— Тому що прийшов час сну, — тихо-тихо сказала мама. — На добраніч, любий мій малюк!

Перший сніг

Крихітне оленятко прокинулося в своєму ліжечку, виглянуло у віконце і моргнуло в променях ласкавого ранкового сонця. Все виглядало зовсім інакше. Дерева було загорнуті в величезну білу ковдру.

Здивований малюк вийшов на вулицю і понюхав блискучу чарівну землю.

— Брр! Холодно! — вигукнув він.

До нього підійшли його друзі: Крольченя і Білченятко.

— Сніг! Перший сніг! Поглянь на нього! — промовили вони, вітаючи оленятко.

— Що сталося? — запитав він. Куди поділася вся трава?

Кролик розсміявся і почав рити ямку.

— Тадам! — сказав він, коли в углибленні з'явився пучок крижаної зелені.

Крихітка олень пощипав трохи холодної, хрусткої травички. Вона була дуже-дуже дивною...

— Спіймай мене якщо зможеш! — крикнуло Крольченя і почало тікати.

— Простіше простого — відповіло Білченятко — Побігли, Крихітко Олень!

Оленя дуже обережно ступило у холодний і слизький сніг ...

Бух!

Він послизнувся, проїхався і впав! Але знову спробував встати і...

Бах!

Бубух!

Оленя впало прямо носом у замет!

— О-о-о — крикнув він — Мені зовсім не подобається цей сніг! Я хочу додому!

— Не йди, Крихітко Олень — сказав Кролик.

— Ми збираємося ліпити сніговика! — таємниче промовило білченя.

— І ми не зможемо зробити його без тебе — додало Крольченя.

Насамперед Кролик зробив невеличкий сніжний ком, а потім вони всі разом почали катати його по землі. Поступово куля ставала все більше і більше ...

І незабаром вона стала настільки величезною, що ніхто більше не міг зрушити її з місця!

— Тепер пора ліпити голову — зі знанням справи сказало білченя.

Але... Зі скрипом і стогоном величезний сніжний ком раптом взявся самостійно котитися по схилу пагорба.

— О ні! — крикнуло Оленятко — Зупиніть цього сніговика!

Підскользуючись і ковзаючи, всі вони побігли наздоганяти сніжну куля вниз з гірки. Все швидше і швидше котився величезний ком, і все швидше і швидше друзі розганялися, слідом за ним...

Зі свистом і криком вони спустилися з гори, роз'їхалися по льоду і зупинилися в одній великій сніговій купі.

— Це було неймовірно! — вигукнув Крихітка Олень, коли всі вони обтрушували з себе сніг.

Акуратно і повільно, погойдуючись і хитаючись, друзі спробували встати...

Бух!

Бах!

Бубух!

Вони підскользувалися, проїжджалися і знову падали.

— Не заважайте — примовляло Білченя.

— Ех — сміявся Кроленя.

— Вийшло! — закричав Крихітка Олень, нарешті підвівшись на ноги. — Давайте кататися на льоду!

Вони кружляли, ковзали і танцювали доки великий білий місяць не з'явився на небосхилі. Він світив яскраво і зірки мерехтіли в зимовому синьому небі.

Перший сніг для оленятка виявився дивним сюрпризом і дуже захоплюючою розвагою.

Як буркотливий борсук полюбив Новий рік

У великому лісі все шкереберть! Воно й не дивно — Новий рік наближається! Справ у звірів повно: ялинку нарядити, подарунки загорнути, пирогів напекти. А як рада лісова малеча! Пищить, верещить, під ногами у старших плутається!

В усіх звірів думки тільки про Новий рік. У всіх, та не в усіх ...

Виглянув борсук Буркотун з віконця, насупився.

— З наступаючим! — кричить білочка.

— Ще не вистачало, щоб на мене наступали! — огризається Буркотун.

— Я звір поважний, солідний. Я всю зиму сплю, а не те що деякі! До весни в сплячку залягу, і не смійте мене турбувати! А то я жах ДО ЧОГО розсерджуся!

І віконце закрив.

Скло так і задзвеніло!

Знав Буркотун, що взимку буде він прокидатися — і тоді йому поїсти захочеться. Пішов він в комору, припаси оглянув. Чого тільки не було в коморі барсука! І пироги, і кекси, і пудинги, та шинка, і сир, і печиво, і варення! Посміхнувся Буркотун, по животу себе погладив.

— До весни провізії вистачить, до весни ситий буду!

Взяв він грілку, заліз під ковдру. Тільки задрімав — в двері стукають.

— Тук-тук-тук!

Підвівся Буркотун з ліжка, двері відчинив.

На порозі кріт стоїть. Побачив, який борсук похмурий, і злякався.

— Вибачте за турботу, шановний борсук! — лепече кріт. — Я хотів ялинку гірляндою прикрасити, та ось до верхівки не дістаю. Позичте, будь ласка, вашу дробину!

— Дурницями займаєшся, кріт! — відповідає борсук. — Ніж по ялинкам лазити, краще б спати лягав! Іди звідси!

І двері зачинив у крота перед носом!

Забрався борсук в ліжко, а сам бурчить:

— Ходять тут всякі, винюхують! Спочатку дробину, а потім і кексів зажадає! Заглянув борсук під ліжко, кекси перерахував. Заспокоївся трошки.

Тільки ліг, тільки зігрівся під ковдрою — знову в двері стукають.

— Тук-тук-тук!

На цей раз білка прийшла.

— Привіт, Буркотун! Ось тобі новорічний подаруночок!

— Новорічний ?! — ричить борсук. — А на що він мені? Я Новий рік не люблю і не святкую! Сплю я! Сплю ВРЮ ЗИМУ! Невже незрозуміло?

І дверима як шарахне!

Лежить Буркотун в ліжку, заснути не може, бубонить:

— Дурна білка! Зовсім сон перебила! Думатиму про лимонад, що в мене в коморі схований.

Лимонаду багато, це вірно, так тільки думки про нього не допомагають. Чи не спиться барсуку! А тут ще й голова мерзнути почала. Ледве задрімав Буркотун — знову стукають!

— Тук-тук-тук!

— Хто там ще ?! Чого їм всім від мене треба?!

Чи не на жарт розсердився борсук, двері відчинив різко, ледь зайцеві вуха не зачепив.

— Буркотун, Буркотун! — верещить заєць. — Рятуй! Крот на ялинку заліз, а злізти не може! Боїться! Ти такий великий — допоможи кроту, зніми його!

— Я йому казав — не лазь по ялинках, не Кротова справа! Тепер нехай сам викручується! — гаркнув борсук і як стукне по дверях задньою лапою! Весь будинок затремтів!

Нарешті заснув борсук Буркотун! І сниться йому страшний сон — ніби кріт на ялинці бовтається, на самій верхівці. Тримається однією лапкою, ось-ось впаде!

Перевертається борсук в ліжку, бурмоче:

— А я ж говорив!.. А я ж попереджав!..

— Хр-хр-хр!

І раптом прокинувся! Сів борсук в ліжку, в темряву витріщається.

— Так що ж я за звір такий?! Невже мені дробини шкода ?!

Схопився Буркотун, дробину схопив, кинувся крота виручати.

— Тримайся, кротику! Тримайся! Я вже йду!

Приставив борсук сходи до ялинки, крота зняв.

Звірі кинулися крота обіймати, а борсук понурився.

— Ви вже вибачте, друзі-сусіди, мене — буркотуна та жаднюгу старого!

— Не переймайся, борсук! Ти тепер не буркотун і не жаднюга! Ти — наш герой!

Розкрила білочка згорток, дістала вовняний ковпак, одягла барсуку на голову. Борсук розчулився.

— Дякую, білочка! Тепер моїй голові завжди тепло буде. Тільки... Тільки як же мені провину спокутувати?.. Знаю! Знаю!

На славу вдалося свято в будинку борсука! Ніколи ще звірі так весело не зустрічали Новий рік. Виставив борсук все своїм припаси: і пироги, і кекси, і пудинги, і шинку, і сир, і печиво, і варення, і, звичайно, лимонад. Сам він голосніше за всіх кричав:

— З НОВИМ РОКОМ! З НОВИМ ЩАСТЯМ!

А коли втомилися гості, коли почали в них очі злипатися, борсук і каже:

— Попереджаю: не прийдете до мене на майбутній рік веселиться — Я ЖАХ ДО ЧОГО розсерджуся!

Мій дорогий сніговик

— Подивися! Я зліпила подружку для нашого сніговика! — крикнула Нора. Щороку, ледь випадав перший сніг, Нора і її сестра ліпили сніговика. Зазвичай вони обряджали його в старий циліндр, довгий червоний шарф і червоні рукавиці.

А потім дівчатка бігли до батьків, щоб розповісти їм, що у них на дворі знову з'явився пан Сніговик.

— У тебе на сніг земля налипла, — сказала Ліна.

Справді, у маленької сніжної кішки на боці вийшли темні плями.

— Сніговій кішці це нітрохи не заважає, — запевнила Нора.

І дівчатка побігли в будинок, щоб повідомити батькам, що на цей раз Сніговик прибув не один, а з подружкою.

Ледве вони сховалися у будинку, як на вулиці з'явилася маленька дівчинка. Емілі і її сім'я зовсім недавно сюди переїхали. Побачивши такого незвичайного і такого великого сніговика, Емілі зупинилася помилуватися.

— Мабуть у цьому будинку живуть діти, — припустила вона. — І можливо, серед них є дівчинка, з якою я могла б потоваришувати. Але ніхто, крім Сніговика та сніжної кішки, її не чув.

— Ой вибачте! — спохопилася Емілі. — Доброго дня! Ви такий чудовий! — І вона з посмішкою вклонилася.

— А яка у вас чудова кішка!

Сніговик і кішка слухали її і посміхалися.

— Ми переїхали сюди, тому що тато знайшов тут роботу, — розповідала Емілі. — Мама думає, що тепер все зміниться на краще, — зітхнула дівчинка і уважно подивилася на кішку. — Як би я хотіла, щоб ти лежала у нас під ялинкою! Я б назвала тебе Сніжинкою... — Вона трошки постояла в задумі, а потім повернулася і побігла назад, до свого будиночка в кінці вулиці.

Можливо, тому що сніг під її черевиками голосно скрипів, Емілі не почула, як маленька сніжна кішка відповіла:

— Яке прекрасне ім'я! Я б охоче...

Але Емілі бігла все далі і ні разу не обернулася.

— Пане Сніговик, ось бачите, дівчинка не чула, як я з нею заговорила, інакше вона б не втекла, — сумно сказала сніжна кішка.

Ворона, що пролітала недалеко, сіла на плече Сніговика.

— Тебе може чути лише той, хто розрізняє шум падаючих сніжинок, — м'яко сказав Сніговик.

— Але ж це означає, що дівчинка ніколи мене не почує!

— Це так, — кивнув Сніговик.

— Але чому?! Я хочу бути її справжньою кішкою, я хочу, щоб мене звали Сніжинкою і щоб я сиділа під різдвяною ялинкою, серед подарунків! — сказала маленька кішка і сумно нявкнула.

— Що це ти рознявчалася? — запитав заєць, який якраз пробігав повз.

— Здається, сніжній кішці захотілося стати не сніжною, а живою, — каркнула ворона.

Маленька мишка обережно висунула з снігу голову.

Вона побоювалася кішок, як снігових, так і живих.

— Якщо я правильно зрозуміла, — зважилася взяти участь в розмові мишка, — дівчатка зліпили тебе для Сніговика, щоб йому не було нудно...

— А я думаю, що більше всіх потребує друга Емілі, — сказав Сніговик.

— Але я всього лише сніжна, несправжня, — горювала кішка.

— Хіба ви їй не сказали, пане Сніговик? — запитала ворона.

— Про що? — зацікавилася кішка.

— Сніжинки, що падають в святвечір, чарівні, — сказала мишка.

— А поки вони падають, деякі бажання здійснюються, — додав заєць.

— Але сніг уже не іде! — засмучено нявкнула кішка.

А Сніговик тільки посміхнувся і нічого не сказав.

Світив місяць. Навколо Сніговика раптом піднявся вітер, а на церкві задзвонили дзвони: була північ, напередодні Різдва. Сніжинки все кружляли в повітрі. А Сніговик потягнувся, немов після довгого сну, і ступив до маленької снігової кішки, що дрімала, згорнувшись клубочком.

Сніговик обтрусив капелюх — і сніжинки посипалися на снігову кішку, поблискуючи і мерехтячи, ніби зірки.

— О-о-о-о-ох! — вигукнули заєць, ворона і миша. На їхніх очах сталося диво: сніжна кішка раптом перетворилася в живе пухнасте кошенятко.

Але як же була вражена Емілі, коли на наступний ранок знайшла під різдвяною ялинкою кошик, в якій лежало кошенятко, біле, з темними плямами на боках! Воно було дуже схоже на снігову кішку, яку вона бачила в святвечір! Але хіба може таке статися, щоб сніжна кішка перетворилася на справжнє живе кошенятко?!

Коли кошенятко, напилося молока і заснуло, Емілі не витерпіла, побігла до будинку, де жили дівчата, що зліпили напередодні сніговика і снігову кішку. Сніговик стояв на місці, а поруч з ним було порожньо. Тут з будинку вийшли дві сестри.

— Доброго дня! — зраділа дівчинка. — Адже це ви зліпили снігову кішку?

— Звичайно! Ми з сестрою посадили її поруч зі Сніговиком.

— Але сніжної кішки там немає, — сказала Емілі.

— Не може бути! — здивувалися сестри.

І Емілі їм все розповіла.

— Але ж так не буває! — сказала Ліна.

— Я теж спочатку подумала, що так не буває, але у мене під стелею чомусь кружляли сніжинки, а в кошику я знайшла цю рукавицю!

— Це Сніговик! Він тебе почув! — вигукнула Нора. — І подарував тобі кошенятко!

Вони завмерли від захоплення і подивилися на Сніговика. Настала така тиша, що можна було почути, як падають сніжинки. І раптом їм здалося, що хтось сказав:

— ВЕСЕЛОГО РІЗДВА, ДІТИ!

— ВЕСЕЛОГО РІЗДВА, ДОРОГИЙ СНІГОВИК!

Різдвяний подарунок

Це було перше Різдво в житті мишки Моллі. Небо забарвилося золотими і рожевими смугами, а в повітрі ввижався легкий дзвін.

За вікном сяяла і блищала в ночі величезна новорічна ялинка.

— Як би мені хотілося, щоб і у нас була своя різдвяна ялинка — зітхнула Моллі.

— Чому б нам не піти в ліс, щоб знайти її? — сказала мама — Ви зможете прикрасити її і вона буде такою ж красивою як ця.

— Добра ідея! — вирішила Моллі.

Вона покликала своїх братиків та сестричок і всі вони вирушили в дорогу. Для початку вони зайшли в сарай. Мишенята снували по ньому в пошуках того, чим можна було б прикрасити новорічну ялинку.

Моллі знайшла ляльку під великою купою сіна.

— Ось це підійде — вирішила вона.

— Стривай — гавкнув старий фермерський пес — це моя. І зробив крок убік мишенят.

— Не женися за нами! — попросила Моллі. — Я просто подумала, що лялька буде гарною прикрасою для нашої ялинки.

Старий пес позіхнув, і тому що було Різдво, він дозволив мишенятам забрати ляльку.

Мишки подякували йому і пішли з ферми. Вони прямували до лісу.

— Ой! Я знайшла ще щось — скрикнула Моллі.

Це була золота стрічка, яка звисала з гілки дуба.

Моллі забралася на стовбур, взялася за стрічку і потягнула її. Однак з'ясувалося, що стрічка належить сороці. Птах збирався обв'язати нею своє гніздо.

— Я тільки хотіла прикрасити нею нашу ялинку — благально сказала Моллі.

Зазвичай сороки полюють на мишей, але було Різдво і тому сорока відпустила стрічку і дозволила Моллі забрати її з собою.

Вдалині Моллі помітила якісь блискучі червоні предмети, що лежали на землі. Вони були дуже схожі на ті блискучі кулі, які висіли на Великий новорічній ялинці за вікном будинку мишенят.

— Дуже добре! — пискнула Моллі — тепер у нас є лялька, золота стрічка і сяюча куля.

— Гей! Це моє яблуко! — гаркнула лисиця.

— Ми тільки подумали, як добре воно буде виглядати на нашій новорічній ялинці — відповіла Моллі тремтячи.

Лиса фиркнула, але було Різдво і вона дозволила Моллі взяти яблуко.

Спускалися сутінки, в той час як мишенята йшли все глибше в ліс.

В середині ожинового куща вони побачили прекрасну сяючу зірку і безліч маленьких вогників, блискучих зеленим і золотим світлом.

— Зірки для нашої ялинки! — вигукнула Моллі!

Але коли вона підійшла до куща, виявилося, що це не зірки, а нашийник, який був на матері кішці.

— Ой, дорога — ледве промовила Моллі — я тільки хотіла чогось блискучого для нашої новорічної ялинки.

Кішка вколола її за вуха, але було Різдво, і вона вислизнула зі свого старого нашийника і дозволила мишенятам забрати його з собою.

Нарешті, на галявині в найглибшій частині лісу мишки знайшли велике зелене дерево.

— Наша новорічна ялинка! — пискнула Моллі.

Мишки розвісили по її гілкам ляльку, золоту стрічку, яблуко і котячий нашийник.

— О! — сказала Моллі, коли вони закінчили. — Це дуже мало схоже на ту ялинку, яку я бачила.

Сумні мишенята пішли назад додому і вляглися по ліжечках спати.

Посеред ночі мама-мишка розбудила своїх малюків.

— Ходімо зі мною — прошепотіла вона — мені є, що показати вам.

І ось маленькі мишенята знову біжать слідом за своєю матір'ю, повз ферму у ліс.

Нарешті мишки досягли галявини, де росла різдвяна ялинка.

Очі Моллі округлилися і стали блискучими.

— О, подивіться на це! — вигукнула вона.

Вночі інші звірі додали прикрас до дерева. Маленька ялинка виблискувала і сяяла, і навіть зірки, здавалося, були спіймані її гілками.

— Наше дерево навіть краще, ніж за вікном — радісно прошепотіла Моллі.

І всі лісові звірі кивнули і посміхнулися.

Білосніжка і сім гномів

Зимою, коли з неба спускався густий ватний сніг, молода королева шила і мріяла у вікна з рамою з чорного дерева. Замислившись, вона навіть не помітила, як проколола собі палець і крапля крові впала на підвіконня. Таким прекрасним їй здалося це поєднання, що вона подумала: «ах, якби у мене з'явилася дочка біла, як сніг, з червоними немов кров губами і локонами темними, як чорне дерево».

І незабаром її бажання збулося! У неї народилася дівчинка: білошкіра, з яскравими червоними губками і чорним волоссячком. Королева попросила назвати її Білосніжкою і незабаром померла.

Король одружився з іншою через рік. Горда зарозуміла жінка була впевнена, що ніхто не може зрівнятися з її красою.

А ще у неї було чарівне дзеркальце, з яким вона часто розмовляла:

— Люстерко, скажи, скоріше: хто на світі всіх миліше, всіх прекрасніше і біліше?

І дзеркальце незмінно відповідало:

— Ти, моя королева, прекрасніше за всіх на світі.

Вона йшла щаслива, тому що дзеркальце не вміло говорити неправду. Але на наступний день знову задавала йому те саме питання. І більше всього на світі вона боялася, що дзеркальце відшукає когось більш гарного.

А Білосніжка все підростала, ставала все красивішою...

І якось раз, коли королева знову запитала у дзеркальця:

— Люстерко, скажи, скоріше: хто на світі всіх миліше, всіх прекрасніше і біліше?

Дзеркальце відповіло їй:

— Ти, королева, тьмариш красою. Та Білосніжка гарніше собою.

Королеві стало недобре. Вона просто не вірила своїм вухам. І з того часу заздрість, немов бур'ян, стала розростатися в її серці... Незабаром королева ні спати, ні їсти більше не могла від злості і заздрощів.

І ось... Королева потайки покликала одного з підлеглих мисливців.

— Відведи Білосніжку в ліс і кинь її там.

Нема що робити. Повів мисливець Білосніжку в дрімучий ліс і залишив її там одну-однісіньку.

Дівчинці стало так моторошно, що вона кожен листочок на деревах оглядала і не знала, що робити... Стала бігти. Бігла по гострому камінню і крізь чагарники, минаючи диких звірів. Але залишилася ціла і неушкоджена. Ближче до вечора дісталася вона до якоїсь крихітної хатинки і зайшла в неї.

У цьому будиночку все було дуже маленьке, але чистеньке і гарненьке. Посеред кімнати стояв столик із сімома тарілочками, біля столу знаходилося сім ліжечок, прикритих свіжою постільною білизною.

Білосніжка була дуже втомлена і голодна. Вона трохи перекусила і прилягла на одне з ліжечок.

Коли настав глибокий вечір, повернулися в хатину її власники — семеро гномів, які в горах добували дорогоцінні метали. Запалили вони свої свічки, і коли в будиночку стало світло — побачили, що хтось тут похазяйнував.

Перший Гном сказав:

— Хтось сидів на моєму стільчику ...

А другий:

 — Хтось поїв з моєї тарілочки...

Третій:

— Хтось з'їв шматочок від мого хліба...

четвертий:

— Хтось скуштував моєї їжі...

П'ятий:

— Хтось використовував мою вилку...

Шостий:

— І ножем моїм щось нарізав...

Сьомий:

— З чашечки моєї попив...

І тут один з гномів глянув на своє ліжко і побачив, що там дрімає Білосніжка. Друзі стовпилися біля неї і шепотіли від подиву: «Неймовірно! До чого це малятко гарненьке!» — і так зраділи її появі, що не стали турбувати її сон і залишили дівчинку відпочивати на ліжку.

Вранці, коли Білосніжка прокинулась і помітила гномів, вона сильно злякалася. Але вони поставилися до неї добро і ласкаво. І дівчинка розповіла їм свою сумну історію.

Гномики запропонували їй доглядати за хатиною, готувати їсти і бути в їх будиночку господинею. І Білосніжка погодилась. Так вони і зажили. Гномики вранці вирушали в гори на пошуки міді і золота, а коли ввечері поверталися — їх завжди чекала смачна гаряча вечеря.

На цілий день дівчинка залишалася одна. І гномики всякий раз попереджали її, щоб вона нікому не відкривала двері і не пускала до себе. Адже зла королева хитра і підступна... І напевно скоро дізнається місце, де Білосніжка знаходиться.

Так воно і вийшло. Королева-мачуха розраховувала, що з дівчинкою швидко розправляться дикі звірі. І тепер вона знову перша красуня на світі. Ось тільки дізналася вона від чесного дзеркальця, що Білосніжка жива і зараз гостить у гномиків.

Знову заздрість і злість стали закипати у серці мачухи... І знову їй захотілося позбутися ненависної падчерки. Тоді вона перевдягнулася в стару торговку, замаскувала обличчя — стала абсолютно невпізнанною і вирушила до хатини гномів.

Коли вона підійшла до будиночка, то постукала і крикнула:

— Недорогі всілякі дрібниці!

Білосніжка висунулася з вікна і запитала:

— Здрастуй, тітонька, що торгуєш?

— Чудові речі! Перший сорт. Шнурочки, стрічки всіх кольорів.

«Ну, цю продавщицю я точно можу пустити» — вирішила Білосніжка, відчинила двері і придбала шнурок.

— Мила, давай-но я допоможу тобі зашнуруватися охайніше.

Нічого поганого не підозрюючи, дівчинка повернулася до торговки спиною і дозволила затягнути на собі обновку. А та зробила це так міцно, що у Білосніжки перехопило подих, і вона впала на землю...

«Не будеш більше головною красунею!» — сказала зла королева і відправилася в зворотний шлях.

До чого ж злякалися ввечері гномики, коли побачили свою улюбленицю розпростертою на підлозі. Вони швидко розрізали шнурок, і бідолаха стала повільно приходити до тями. Коли Білосніжка повністю ожила, то розповіла, що з нею сталося.

— Ця стара продавщиця була твоєю мачухою... Більше ніколи не пускай в хатину нікого, крім нас — сказали гномики Білосніжці.

А королева, повернувшись додому побігла до люстерка і запитала:

— Люстерко, скажи, скоріш: хто на світі всіх миліш, всіх прекрасніш і біліш?

І дзеркальце відповіло їй:

— Ти, королева, тьмариш красою. Та Білосніжка гарніше собою.

Почувши це злісну мачуху аж пересмикнуло. Вона зрозуміла, що їй не вдалося розправитися з падчеркою. Тоді вона виготовила отруйний гребінь, знову переодягнулася, прийнявши вигляд ще однієї старої.

Коли вона підійшла до будиночка гномів, знову крикнула:

— Чудові товари! На будь-який смак! Обирай!

Білосніжка відкрила віконце і сказала:

— Ідіть своєю дорогою, мені заборонено кого-небудь пускати в хатину.

— А трохи подивитися товар — теж не можна? — запитала стара і дістала гребінь з отрутою. І так сподобався він Білосніжці, що вона знову відкрила двері.

Коли покупка відбулася, стара сказала:

— Дитятко, давай-но я зачешу тебе, як треба.

Наївна Білосніжка нічого поганого в цій пропозиції не відчула. Вона дозволила себе розчісувати, але як тільки гребінь торкнувся її волосся, його отрута подіяла, і дівчинка втратила свідомість.

— Тепер-то з тобою поквитались — сказала королева і відправилася до себе додому.

На щастя, це сталося ввечері, коли гномики поверталися додому. Як тільки вони побачили бездиханну Білосніжку, відразу стали її оглядати, знайшли і викинули отруйний гребінь.

Поступово дівчинка схаменулася і розповіла все, що з нею сталося. Тоді гномики ще раз попередили її і пояснили, що це була не торговка, а її злобна мачуха.

Тим часом задоволена королева повернулася до люстерка і запитала:

— Люстерко, скажи, скоріше: хто на світі всіх миліше, всіх прекрасніше й біліше?

І дзеркальце відповіло їй:

— Ти, королева, тьмариш красою. Та Білосніжка гарніше собою.

Коли мачуха це почула, вона просто затряслася від люті.

— Білосніжка повинна бути мертвою! — закричала вона.

А потім зникла в потаємній кімнаті, про яку ніхто, крім неї не знав. І там виготовила прекрасне наливне яблучко. Воно було дуже апетитним, але відкусивши від нього шматочок — наступала смерть, настільки воно було отруйне.

Цього разу королева стала бідною селянкою і пішла до хатини гномів.

Коли дісталася, то постукала в двері.

— Вибачте, але я не можу вас пустити. Мені семеро гномів не дозволяють. — сказала Білосніжка.

— Нічого, душа моя. Я тобі і так одне яблучко подарую.

— Вибачте, але я не можу нічого прийняти.

— Чому ж? Невже думаєш, що яблуко отруєне? Так я його розділю навпіл: рум'яну половиночку — тобі, решту — мені.

А яблучко так було підступно виготовлено, що лише рум'яна його половинка містила отруту...

Білосніжці страшенно захотілося спробувати чудесного яблука. І, бачачи, що селянка спокійно їсть свою половинку, вона прийняла з її рук другу отруйну його частину. Як тільки дівчинка надкусила яблуко — миттєво впала мертва.

А злобна мачуха поспішила в королівство до люстерка. І коли вона його запитала:

— Люстерко, скажи, скоріше: хто на світі всіх миліше, всіх прекрасніше й біліше?

Дзеркальце нарешті відповіло:

— Ти, моя королева, прекрасніше за всіх на світі.

Тепер тільки вгамувалося бридке серце мачухи.

А гномики, повернувшись додому, довго шукали причину загибелі Білосніжки: розшнуровували їй плаття, розчісували волосся, обмивали водою — але нічого не допомагало.

Довго горювали вони над своєю подругою. А потім змайстрували кришталеву труну, поклали туди Білосніжку і віднесли на найвищу вершину гори. З того дня один з гномів завжди стеріг її спокій. Минуло багато років, здавалося, що Білосніжка всього лише спить. Дівчинка залишалася білою, як сніг, з червоними ніби кров губами і локонами темними, як чорне дерево.

Одного разу прекрасний принц проїжджав повз гори на коні і побачив Білосніжку в кришталевій труні. Так красива була дівчина, що він закохався без пам'яті.

— Дозвольте мені відвезти Білосніжку до свого палацу. Я особисто буду оберігати її сон. Не зможу більше жити без неї, — просив він гномиків.

Зглянулися добрі гноми, вислухавши гарячу мову принца, і вручили йому бездиханну Білосніжку.

Слуги молодого королевича взялися нести труну з тілом дівчини, але один з них випадково оступився за гілку. Хода похитнулася і від цього струсу вивалився шматочок отруєного яблука з горла Білосніжки.

 — Що ж це таке? Де я? — скрикнула дівчина, прокинувшись.

— Дорога, ви зі мною. Ви тепер назавжди зі мною — відповів прекрасний принц — Ви наймиліша, найкрасивіша дівчина на всьому білому світі! Ви поїдете в замок мого батька і будете моєю дружиною?

Білосніжка погодилась і вирушила з ним. Незабаром зіграли весілля. На яке не забули запросити і злісну мачуху. Перед святом королівна вирішила пересвідчитися, що вона гарніше всіх на світі, і вона звернулася до люстерка:

— Люстерко, скажи, скоріше: хто на світі всіх миліше, всіх прекрасніше й біліше?

І дзеркальце відповіло їй:

— Ти, королева, тьмариш красою. Та Білосніжка гарніше собою.

Від злості серце жорстокої мачухи зупинилося, і вона померла.

Зажили з тих пір прекрасна Білосніжка з молодим принцом щасливо! І часто їздили в гості до добрих гномиків, брали з собою своїх діток. Адже всі були справжніми вірними друзями!

Зимовий привіт

Прокинулася вранці білка і бачить: земля вкрита снігом, дерева теж. А в повітрі літають пухнасті сніжинки.

— Відправлю зайцеві сніжинку! — сказала білка. — Нехай це йому буде зимовий привіт від мене.

І білка обрала найкрасивішу сніжинку — крихітне, блискуче коліщатко з химерними зубцями, — штовхнула її і промовила:

— Котись, сніжинка, котись прямо до зайця і передай йому від мене зимовий привіт.

Покотилася сніжинка і заспівала:

Була я сніжинкою, стану комком.

До зайчика білим качусь колобком.

До зайчика, зайчика, зайчика, зайчика

Білим качусь колобком.

Котиться сніжинка. А до неї по дорозі все нові і нові сніжинки прилипають. Сніжинка знай собі обростає снігом. І, поки докотилася до зайця, вона вже була не сніжинкою, а грудочкою. Білою гладенькою грудочкою.

Зрадів заєць, покрутив сніговий колобок і так і сяк. «Дай, — думає, — відправлю зимовий привіт лисиці. Ото зрадіє вона!»

Тож заєць штовхнув грудку снігу і промовив:

— Котись, грудочка, котись просто до лисиці і передай їй від мене зимовий привіт.

Покотилася грудочка і заспівала:

Ось-ось з колобочка вже вийде ком

До Лисоньки в гості качусь кувирком.

До Лисоньки, Лисоньки, Лисоньки, Лисоньк

В гості качусь кувирком.

Котиться клубочок, а до нього по дорозі все нові і нові сніжинки прилипають. Грудочка знай собі обростає снігом, і, поки докотилася до лисиці, вона вже не була грудочкою, а стала комом. Великим білим комом.

Зраділа лисиця, покружляла навколо сніжної грудки, покружляла та й надумала: «Давай відправлю привіт ведмедику. Ото зрадіє він!»

Розбіглася лисиця, штовхнула сніжний ком з усієї сили і промовила:

— Котись, ком, котись прямо до ведмедика і передай від мене ведмедику зимовий привіт.

Покотився сніжний ком і заспівав:

Я ком, із якого вже буде гора.

З привітом ведмедю котитись пора

Для Мишеньки, Мишеньки, Мишеньки

Стану привітом добра.

Котиться ком, а до нього по дорозі все нові і нові сніжинки прилипають. Ком знай собі обростає снігом, і, доки докотився до ведмедика, він уже був не колом, а горою. Білою сніжною горою.

Прокинувся ведмідь, виліз зі своєї барлоги, побачив снігову гору і загарчав:

— Хто це мені вихід снігом загородив?..

Він вже хотів було налягти плечем, щоб відсунути снігову гору, але передумав: лінь напала.

— Піду, — каже, — ляжу. Може саме як-небудь обійдеться...

Поліз ведмідь назад в барліг, поспав, заснувши лапу в пащу, а коли прокинувся і вилазити став, всюди вже танув сніг.

Понюхав ведмідь повітря, лизнув сніг і стоїть, кошлатий, що не ворухнеться. На його носі крапелька в променях сонця виблискує.

Ця крапелька була тією самою сніжинкою, яку на початку казки білка відправила зайцю. Але вона розтанула.