Розповідь про дівчинку, яка на час забула про свою зламану ляльку і захопилася новою. Але потім схаменулася і знову стала турботливою і доброю.
Та ось мама принесла дівчинці з крамниці нову ляльку, Ліну. В розкішному блакитному платті, з великою русою косою. Пальчики в ляльки тоненькі. На пальці — перстень. Очі розплющуються і заплющуються. Покладе дівчинка ляльку — вона каже: «На добраніч!» підведе її — каже: «Доброго ранку!»
Цілий день не розлучалася дівчинка з Ліною. Розплела косу, вплела нові стрічки. Поклала Ліну в ліжечко — і вона сказала: «На добраніч!»
Коли чує дівчинка: хтось тихенько плаче. Та це ж Зоя. Дівчинка поклала її на канапу, лицем до стіни, та й забула. Зої стало прикро: відчула вона себе самотньою і заплакала.
Соромно стало дівчинці. Підняла вона Зою, пригорнула до серця, поцілувала. Перев’язала покалічену ручку. Усміхнулася тоді Зоя, розтулила губки й щось прошепотіла. Це вона сказала дівчинці:
— Я ж твоя, правда? Не забувай мене ніколи.
Лялька з відбитою ручкою
Була в дівчинки лялька. Якось вона впала, і в неї відбилася ручка. Дівчинка стала їй перев’язувати рану. Щодня бинтувала, обережно зав’язувала. І лялька Зоя усміхалась — їй подобались турботи дівчинки.Та ось мама принесла дівчинці з крамниці нову ляльку, Ліну. В розкішному блакитному платті, з великою русою косою. Пальчики в ляльки тоненькі. На пальці — перстень. Очі розплющуються і заплющуються. Покладе дівчинка ляльку — вона каже: «На добраніч!» підведе її — каже: «Доброго ранку!»
Цілий день не розлучалася дівчинка з Ліною. Розплела косу, вплела нові стрічки. Поклала Ліну в ліжечко — і вона сказала: «На добраніч!»
Коли чує дівчинка: хтось тихенько плаче. Та це ж Зоя. Дівчинка поклала її на канапу, лицем до стіни, та й забула. Зої стало прикро: відчула вона себе самотньою і заплакала.
Соромно стало дівчинці. Підняла вона Зою, пригорнула до серця, поцілувала. Перев’язала покалічену ручку. Усміхнулася тоді Зоя, розтулила губки й щось прошепотіла. Це вона сказала дівчинці:
— Я ж твоя, правда? Не забувай мене ніколи.
Кукла с отбитой ручкой
Была у девочки кукла. Как-то она упала, и у неё отбилась ручка. Девочка стала ей перевязывать рану. Ежедневно бинтовала, осторожно завязывала. И кукла Зоя улыбалась — ей нравилась забота девочки.
Но вот мама принесла девочке из магазина новую куклу, Лину. В роскошном голубом платье, с большой русой косой. Пальчики у куклы тоненькие. На пальце — перстень. Глаза открываются и закрываются. Положит девочка куклу — она говорит: «Спокойной ночи!» Поднимет её — говорит: «Доброе утро!»
Целый день не расставалась девочка с Линой. Расплела косу, вплела новые ленты. Положила Лину в кроватку — и она сказала: «Спокойной ночи!».
Когда слышит девочка: кто-то тихонько плачет. Да это же Зоя. Девочка положила её на диван, лицом к стене, и забыла. Зое стало обидно: она ощутила себя одинокой и заплакала.
Стыдно стало девочке. Подняла она Зою, прижала к сердцу, поцеловала. Перевязала искалеченную ручку. Улыбнулась тогда Зоя, открыла губки и что-то прошептала. Это она сказала девочке:
— Я твоя правда? Не забывай меня никогда.
Комментариев нет:
Отправить комментарий