Казка про хороброго і тямущого хлопчика!
— Зроби колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати.
Зробив дід колисочку. Положила баба деревинку в колисочку, колише й пісню співає:
— Люлі-люлі, Телесику,
Наварила кулешику,
Буду тебе годувати.
Колихала-колихала, аж поки полягали вони ввечері спати. Встають уранці — а в колисочці синок маленький. Вони так зраділи, та й назвали того сина Телесиком.
От як підріс він, то й каже:
— Зробіть мені, тату, золотий човник і срібне весельце, буду я рибку ловити та вас годувати!
От дід зробив золотий човник та срібне весельце. Телесик ловить рибку та годує діда й бабу, а мати йому їсти носить. Та й каже:
— Гляди ж, сину, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі!
От мати наварила йому снідати, принесла до берега та й кличе:
— Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти і пити!
Телесик почув. Пристав до бережка, наївся, напився, відіпхнув золотий човник срібним весельцем і поплив далі рибку ловити.
А змія й підслухала, як мати кликала Телесика, та й прийшла до берега і давай гукати його товстим голосом. Телесик почув, що то не то не матінки голос. Махнув весельцем — човник і поплив. А змія стояла-стояла та й пішла від бережка геть.
Змія бачить що нічого їй не вдіє, та пішла до коваля:
— Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тоненький голосок, як у Телесикової матері!
Коваль і скував. Вона пішла до бережка й стала кликати:
— Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти і пити!
Телесик подумав, що то мати. А змія його мерщій ухопила з човна та й понесла до себе.
Прийшла змія до своєї хати, ввійшла та й каже:
— Зміючко Оленко, натопи піч та спечи мені Телесика, а я піду гостей покличу.
Та й полетіла кликати гостей.
От Оленка натопила піч, а тоді й каже:
— Сідай, Телесику, на лопату!
А він відповідає:
— Коли ж я не вмію, — як його сідати? Покажи ж, бо я не знаю як.
Вона тільки сіла — Телесик за лопату та й укинув її в піч і заслінкою піч затулив, а сам замкнув хату, зліз на високого явора та й сидить.
От змія прилітає з гостями, відчинила хату, пригостила гостей.
Попоїли добре, повиходили на двір та й качаються по траві.
— Покочуся, повалюся, Телесикового м’ясця наївшись!
А Телесик з явора:
— Покотіться, поваліться, Оленчиного м’ясця наївшись!
Що воно таке? Давай шукати, та й побачили Телесика на яворі. Кинулися до явора та й почали його гризти.
Ось-ось впаде явір! Летіло поряд гусеня, підхопило Телесика та й принесло додому, висадило на призьбі й далі полетіло.
Виглянув дід у віконце та й побачив Телесика!
Вибігли дід з бабою, схопили синочка та внесли його в хату, та такі раді! Мати нагодувала його, напоїла і голівку помила, й чисту сорочку дала.
Івасик-Телесик
Жили собі дід та баба, та не було у них дітей. От баба й просить діда:— Зроби колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати.
Зробив дід колисочку. Положила баба деревинку в колисочку, колише й пісню співає:
— Люлі-люлі, Телесику,
Наварила кулешику,
Буду тебе годувати.
Колихала-колихала, аж поки полягали вони ввечері спати. Встають уранці — а в колисочці синок маленький. Вони так зраділи, та й назвали того сина Телесиком.
От як підріс він, то й каже:
— Зробіть мені, тату, золотий човник і срібне весельце, буду я рибку ловити та вас годувати!
От дід зробив золотий човник та срібне весельце. Телесик ловить рибку та годує діда й бабу, а мати йому їсти носить. Та й каже:
— Гляди ж, сину, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі!
От мати наварила йому снідати, принесла до берега та й кличе:
— Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти і пити!
Телесик почув. Пристав до бережка, наївся, напився, відіпхнув золотий човник срібним весельцем і поплив далі рибку ловити.
А змія й підслухала, як мати кликала Телесика, та й прийшла до берега і давай гукати його товстим голосом. Телесик почув, що то не то не матінки голос. Махнув весельцем — човник і поплив. А змія стояла-стояла та й пішла від бережка геть.
Змія бачить що нічого їй не вдіє, та пішла до коваля:
— Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тоненький голосок, як у Телесикової матері!
Коваль і скував. Вона пішла до бережка й стала кликати:
— Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти і пити!
Телесик подумав, що то мати. А змія його мерщій ухопила з човна та й понесла до себе.
Прийшла змія до своєї хати, ввійшла та й каже:
— Зміючко Оленко, натопи піч та спечи мені Телесика, а я піду гостей покличу.
Та й полетіла кликати гостей.
От Оленка натопила піч, а тоді й каже:
— Сідай, Телесику, на лопату!
А він відповідає:
— Коли ж я не вмію, — як його сідати? Покажи ж, бо я не знаю як.
Вона тільки сіла — Телесик за лопату та й укинув її в піч і заслінкою піч затулив, а сам замкнув хату, зліз на високого явора та й сидить.
От змія прилітає з гостями, відчинила хату, пригостила гостей.
Попоїли добре, повиходили на двір та й качаються по траві.
— Покочуся, повалюся, Телесикового м’ясця наївшись!
А Телесик з явора:
— Покотіться, поваліться, Оленчиного м’ясця наївшись!
Що воно таке? Давай шукати, та й побачили Телесика на яворі. Кинулися до явора та й почали його гризти.
Ось-ось впаде явір! Летіло поряд гусеня, підхопило Телесика та й принесло додому, висадило на призьбі й далі полетіло.
Виглянув дід у віконце та й побачив Телесика!
Вибігли дід з бабою, схопили синочка та внесли його в хату, та такі раді! Мати нагодувала його, напоїла і голівку помила, й чисту сорочку дала.
Комментариев нет:
Отправить комментарий