Чудова літня прогулянка мами лисиці та її малечі від Ребекки Елліотт.
Перший день літа
Пройшла сніжна зима, минула мокра і вітряна весна. Лисеня чекав на літо. Йому так хотілося знову погуляти з мамою! Але мама була зайнята. Лисеня терпляче чекав.
І ось одного разу вранці...
— Привіт малий! — весело сказала мама. — Вже прокинувся? Готовий прогулятися?
— А вже літо? — із завмиранням серця запитав Лисеня.
— Літо, літо! — відгукнулася мама. — Вперед!
— А чому так жарко? — запитав Лисеня.
— Щоб ми могли скупатися у прохолодній воді! — вигукнула мама.
Сонце було яскравим і спекотним.
— А чому коники так високо стрибають?
— Вони кличуть нас на змагання! — І мама підстрибнула високо-високо. — Давай, хто вище?
Сонячне світло стало, як темне золото.
— А дні чому такі довгі? — запитав Лисеня.
— Щоб ми з тобою веселилися як можна довше! — засміялася мама.
Небо стало блакитним і ніжним.
— А навіщо стільки квітів виросло? — запитав Лисеня.
— Щоб подарувати нам свій аромат! — відповіла мама. — Відчуваєш їх чарівні запахи?
Тим часом сонечко трішки затуманилось і на небі з'явилися білі хмари.
— А пташки чому так голосно співають? — запитав Лисеня.
— Щоб ми могли танцювати, звичайно ж! — проспівала мама.
Хмари стали темними.
— А бджілки? Чому вони такі серйозні?
— Вони роблять для нас смачний мед! — облизнулася мама.
Тим часом подув вітер...
— А овочі? Чому вони такі великі? — здивувався Лисеня.
— Щоб ми могли їх скуштувати! — Мама якраз висмикнула з землі гарну соковиту морквину!
На небі блиснула перша блискавка.
— А що це так гримить? — запитав Лисеня, прислухаючись до гуркіту грому, що наближався.
— Це значить, пора повертатися додому — відповіла мама, — поки наші шкурки не стали мокрими від дощу!
І вони побігли! Повз зріючі овочі, і повз дерева, і через галявину, і по берегу річки! Вони перестрибнули водний потік по камінцях — і ось! — повернулися додому.
— А грім чому такий страшний? — запитав Лисеня.
— Щоб я тримала тебе міцно-міцно, — відповіла мама і обняла свого малюка.
— А чому я втомився? — прошепотів Лисеня.
— Тому що нам пора спати, — ніжно сказала мама. — Під звук дощу так добре спиться... На добраніч, любий мій малюк.
Комментариев нет:
Отправить комментарий