Чудова новорічна історія Єви Тарлет знайомить нас зі скромним помічником Санта Клауса!
Кожен рік Новий рік
Далеко-далеко звідси — можливо, навіть на краю світу — є височезна гора. З настільки крутими схилами, що жодній людині ще не вдавалося забратися на вершину цієї гори. А якби і вдалося, така людина не побачила б абсолютно нічого цікавого: тільки туман і сніг усюди. Гора була такою високою, що сніг на ній ніколи не танув.
— Е, та тут же нічого цікавого немає! — сказав би відважний скелелаз...
... і дуже сильно помилився би!
Тому що на вершині цієї самотньої гори стояв найдивовижніший і найсмішніший у світі будиночок, в якому жив маленький, кругленький, рум'янолиций чоловічок. Його звали дядечко Лео, і він був найвидатнішим у світі лялькових справ майстром.
Він вже й не пам'ятав, коли побудував свій будинок на вершині гори, серед заметів і крижаних скель. Може, сто років тому, а може, й тисячу.
Одне дядечко Лео пам'ятав точно: весь рік він має робити іграшки, які Санта-Клаус у святкову ніч Нового року розвезе по всіх будинках і будиночках, де живуть діти. Ніхто не залишиться без подарунка — адже на те й новорічна ніч, чи не так?
Дядечко Лео майструє всі іграшки на світі. Велосипеди, ляльок, які вміють говорити «Мама»; підводні човни, що можуть плавати у ванні; хлопавки, лялькові будиночки, солдатиків, ведмежат і зайчиків, настільні ігри, майже бойовий арбалет, м'ячики і скакалки, справжні крильця феї на резиночці...
Коли Санта-Клаус приїжджає забрати іграшки, вони вже готові. Все загорнуто в яскравий подарунковий папір та охайно підписано. І щороку Санта, посміхаючись в пухнасту білу бороду, каже:
— Дядечко Лео! Ти і є справжній чарівник! Ось повернуся, і сядемо з тобою бенкетувати за святковий стіл.
Однак у цьому році все пішло не так, як зазвичай. Вже і грудень добігав кінця, а дядечко Лео все ще майстрував іграшку за іграшкою, тривожно похитуючи головою і бурмочучи собі під ніс:
— Ох, не встигну! Ох, запізнюся!
Він так поспішав все доробити, що йому навіть ніколи було дійти до власного ліжка, і якось дядечко Лео навіть заснув за столом, поклавши голову на пожежну машинку, — довелося потім її лагодити.
Він фарбував і клеїв, шив і прикручував, випилював і випалював, наряджав і будував... Але одного чудового ранку сталася КАТАСТРОФА!
Дядечко Лео не дивлячись, запхав руку в шухляду, де у нього зберігалися всілякі корисні дрібнички: скляні очі для зайчиків і ведмедиків, біляві локони для лялькових принцес, гвинтики і гайки для роботів, стрічки, мережива, клей, яскраві фарби...
... і з жахом зрозумів, що шухляда порожня!
Дядечко Лео ледь не розридався.
— Тепер я не встигну! Не встигну! Санта-Клаус от-от постукає в мої двері — а що я йому скажу?
Втім, скоро він знайшов вихід із ситуації.
— Я піду до низу, в містечко, що стоїть біля підніжжя гори. Там напевно можна знайти все необхідне для моїх іграшок.
Уже вечоріло, коли Дядечко Лео сів на свій Сніголет. Він був просто приголомшливий! З колесами, щоб їздити по землі, полозами, щоб ковзати по глибокому снігу, і двома пропелерами, за допомогою яких Сніголет злітав у повітря. Управлявся він за допомогою звичайних педалей — ти ж напевно вмієш кататися на велосипеді, правда? Скажу по секрету: Лео якраз і розробив свій Сніголет зі старого велосипеда!
Як же красиво було у святково вбранім містечку! Скрізь горіли різнокольорові ліхтарики, біля кожного магазинчика і на головній площі стояли прикрашені ялинки, всюди бігали щасливі і рум'яні діти...
Тільки ось Майстру Лео було не до веселощів, не до краси і навіть не до дітей. Він страшенно поспішав, а у всіх магазинах і магазинчиках юрмився натовп; люди купували подарунки, але у Лео не було часу чекати в черзі — адже зовсім скоро в його двері повинен постукати Санта-Клаус!
У повному розпачі Лео витягує великі ножиці...
...в крутому віражі він спускається вниз і мчить по вулицях містечка, зрізуючи на ходу все, що може стати йому в нагоді!
Клац! Шматок червоної тканини у Лео в кишені.
Клац! Кучерявий пан ахнув і схопився за голову — Лео зостриг у нього пасмо волосся.
Клац! Клац! І хлопчаки регочуть над своїм товаришем, у якого зі в'язаної шапочки зник великий пухнастий помпон...
Особливо обурювався крамар: після нальоту дядечка Лео у нього зник один з його чудових, доглянутих, витончено закручених вусів.
Дядечко Лео нашвидку бурмоче вибачення, і розгортає свою чудо-машину над містом. Справа не закінчена — тепер йому треба скоріше потрапити додому і доробити всі іграшки до того, як прийде Санта-Клаус...
Повернувшись додому, Дядечко Лео, не втрачаючи часу, став до роботи. Незабаром пролунав дзвін дзвіночків — і ось Санта-Клаус уже підводить свого оленя до будинку майстра. З собою у нього великі кошики з вербових прутів і дерев'яні скрині, щоб скласти в них подарунки, проте Санта явно стурбований.
— Лео, друже мій! Скажи, а ти не забув відремонтувати мої сани?
Дядечко Лео так і завмирає на місці. Вперше за сто, а то й за тисячу років... Він забув про сани!
Майстер так засмутився, що мало не заплакав. Санта став заспокоювати його:
— Нічого страшного! Ми обов'язково щось придумаємо!
Звичайно, друзі знаходять вихід — Санта-Клаус вирушає в політ на диво-машині дядечка Лео, а сам дядечко Лео вперше летить разом з Сантою роздавати подарунки.
Санта сідає за кермо і починає крутити педалі. Спочатку він робить це не дуже впевнено — і машина раз у раз завалюється набік. Лео сидить позаду нього і міцно-міцно тримається.
Ах, яка пригода! Який дивовижний політ над сплячим містом!
Незабаром Санта вже досить впевнено скеровує чудо-машину до чергового димоходу, і Лео допомагає йому спуститися вниз по мотузці. Великі і маленькі пакунки зникають у трубі — вранці діти знайдуть їх біля каміна або прямо під вбраною до свят ялинкою.
Санта посміхається і пошепки бажає всім дітлахам здоров'я і щастя.
Коли вони повертаються додому, Лео відчуває себе таким втомленим, що ледве встигає дійти до стільця. На столі їх чекає шоколадний торт, але Санта-Клаусу доведеться їсти його на самоті: дядечко Лео солодко спить, поклавши голову на стіл, і на губах його грає щаслива дитяча посмішка...
Комментариев нет:
Отправить комментарий