До чого буває нестерпно важко у перші місяці в школі... І бігати не можна, і говорити не можна... А стільки всього розповісти кортить!
Часто він не може стримати свого хвилювання або цікавості й вихоплюється говорити.
Учителька терпляче йому пояснює:
— Коли треба тобі щось сказати — підніми руку. Як дозволю — встань і говори.
Василько добре це розуміє, та одразу ж забуває, як тільки щось його хвилює.
Якось на уроці арифметики вчителька пояснювала приклад.
Аж тут чується схвильований голос василька:
— Маріє Іванівно, дивіться, який метелик сів на шибку!
Усі діти повертаються до вікна. На шибці сидить великий барвистий метелик.
Діти забули про приклад і розглядають метелика.
Марія Іванівна тяжко зітхає, й, насупивши брови, суворо каже Василькові:
— Ти розумієш, що говорити без дозволу не можна?
Василько добре розуміє, але не може стримати своєї думки, своїх почуттів. Вони рвуться в слово.
Наступного дня посеред уроку письма, коли всі зосереджено працювали й у класі запанувала тиша, діти аж здригнулися від тривожного Василькового шепоту:
— Маріє Іванівно, он на колодязі чийсь щоденник лежить...
— Ой, нещастя моє, — подумала вчителька, — як він побачив той щоденник аж на колодязі?”
А вголос вона сказала:
— Іди, Васильку, до дошки, постій трохи, тоді знатимеш, що без дозволу говорити не можна.
Василько став біля дошки. А в його очах були й подив, і сором. Похилив голову й простояв так до дзвінка.
Через день учителька пояснювала на дошці, як складати із букв нове слово.
Закінчивши пояснення, Марія Іванівна глянула на клас.
Василько сидить, піднявши руку, й благаючими очима дивиться на вчительку.
— Чому ти плачеш, Васильку?
— Бо говорити ж не дозволяється.
— Кажи мерщій, у чому річ, — стурбувалася вчи¬телька.
Василько повертає голову до вікна й схвильовано каже:
— Кошеня ж... Кошенятко он яке маленьке посеред двору. Наїжачилося, страшно бідному, а собака стоїть перед ним, ось-ось кинеться на кошенятко.
— Біжи, прожени собаку... — каже вчителька.
За хвилину Василько повертається до класу з кошеням.
Часто он не может сдержать своего волнения или любопытства и начинает говорить.
Учительница терпеливо ему объясняет:
— Когда надо тебе что-то сказать — подними руку. Как позволю — встань и говори.
Васька хорошо это понимает, но сразу же забывает, как только что-то его волнует.
Как-то на уроке арифметики учительница объясняла пример.
Вдруг слышится взволнованный голос Васи:
— Мария Ивановна, смотрите, какая бабочка села на окно!
Все дети разворачиваются к окну. На стекле сидит большая красочная бабочка.
Дети забыли о примере и рассматривают её.
Мария Ивановна тяжело вздыхает, и, нахмурив брови, строго говорит Василию:
— Ты понимаешь, что говорить без разрешения нельзя?
Василий хорошо понимает, но не может сдержать своих мыслей, своих чувств. Они рвутся в слова.
На следующий день посреди урока письма, когда все сосредоточено работали и в классе воцарилась тишина, дети аж вздрогнули от тревожного Васькиного шепота:
— Мария Ивановна, вон на колодце чей-то дневник лежит...
— Ох, горе моё, — подумала учительница, — и как он увидел этот дневник аж на колодце?
А вслух она сказала:
— Иди, Вася, к доске, постой немного, тогда будешь знать, что без разрешения говорить нельзя.
Василий стал у доски. А в его глазах были и удивление, и стыд. Опустил голову и простоял так до звонка.
Через день учительница объясняла на доске, как составлять с букв новое слово.
Закончив объяснения, Мария Ивановна посмотрела на класс.
Вася сидит, подняв руку, и умоляющими глазами, сквозь слёзы, смотрит на учительницу.
— Почему ты плачешь, Вася?
— Потому что говорить же не разрешается.
— Говори скорее, в чем дело, — обеспокоилась педагог.
Васька поворачивает голову к окну и взволнованно говорит:
— Котенок же... Котеночек вон какой крошечный посреди двора. Распушился весь, страшно бедному, а собака стоит перед ним, вот-вот бросится на котенка.
— Беги, прогони собаку... — говорит учительница.
Через минуту Вася возвращается в класс с котенком.
Говорити без дозволу не можна
Є в першому класі жвавий, рухливий, дуже балакучий хлопчик Василько.Часто він не може стримати свого хвилювання або цікавості й вихоплюється говорити.
Учителька терпляче йому пояснює:
— Коли треба тобі щось сказати — підніми руку. Як дозволю — встань і говори.
Василько добре це розуміє, та одразу ж забуває, як тільки щось його хвилює.
Якось на уроці арифметики вчителька пояснювала приклад.
Аж тут чується схвильований голос василька:
— Маріє Іванівно, дивіться, який метелик сів на шибку!
Усі діти повертаються до вікна. На шибці сидить великий барвистий метелик.
Діти забули про приклад і розглядають метелика.
Марія Іванівна тяжко зітхає, й, насупивши брови, суворо каже Василькові:
— Ти розумієш, що говорити без дозволу не можна?
Василько добре розуміє, але не може стримати своєї думки, своїх почуттів. Вони рвуться в слово.
Наступного дня посеред уроку письма, коли всі зосереджено працювали й у класі запанувала тиша, діти аж здригнулися від тривожного Василькового шепоту:
— Маріє Іванівно, он на колодязі чийсь щоденник лежить...
— Ой, нещастя моє, — подумала вчителька, — як він побачив той щоденник аж на колодязі?”
А вголос вона сказала:
— Іди, Васильку, до дошки, постій трохи, тоді знатимеш, що без дозволу говорити не можна.
Василько став біля дошки. А в його очах були й подив, і сором. Похилив голову й простояв так до дзвінка.
Через день учителька пояснювала на дошці, як складати із букв нове слово.
Закінчивши пояснення, Марія Іванівна глянула на клас.
Василько сидить, піднявши руку, й благаючими очима дивиться на вчительку.
— Чому ти плачеш, Васильку?
— Бо говорити ж не дозволяється.
— Кажи мерщій, у чому річ, — стурбувалася вчи¬телька.
Василько повертає голову до вікна й схвильовано каже:
— Кошеня ж... Кошенятко он яке маленьке посеред двору. Наїжачилося, страшно бідному, а собака стоїть перед ним, ось-ось кинеться на кошенятко.
— Біжи, прожени собаку... — каже вчителька.
За хвилину Василько повертається до класу з кошеням.
Говорить без разрешения нельзя
Есть в первом классе живой, подвижный, очень разговорчивый мальчик Вася.Часто он не может сдержать своего волнения или любопытства и начинает говорить.
Учительница терпеливо ему объясняет:
— Когда надо тебе что-то сказать — подними руку. Как позволю — встань и говори.
Васька хорошо это понимает, но сразу же забывает, как только что-то его волнует.
Как-то на уроке арифметики учительница объясняла пример.
Вдруг слышится взволнованный голос Васи:
— Мария Ивановна, смотрите, какая бабочка села на окно!
Все дети разворачиваются к окну. На стекле сидит большая красочная бабочка.
Дети забыли о примере и рассматривают её.
Мария Ивановна тяжело вздыхает, и, нахмурив брови, строго говорит Василию:
— Ты понимаешь, что говорить без разрешения нельзя?
Василий хорошо понимает, но не может сдержать своих мыслей, своих чувств. Они рвутся в слова.
На следующий день посреди урока письма, когда все сосредоточено работали и в классе воцарилась тишина, дети аж вздрогнули от тревожного Васькиного шепота:
— Мария Ивановна, вон на колодце чей-то дневник лежит...
— Ох, горе моё, — подумала учительница, — и как он увидел этот дневник аж на колодце?
А вслух она сказала:
— Иди, Вася, к доске, постой немного, тогда будешь знать, что без разрешения говорить нельзя.
Василий стал у доски. А в его глазах были и удивление, и стыд. Опустил голову и простоял так до звонка.
Через день учительница объясняла на доске, как составлять с букв новое слово.
Закончив объяснения, Мария Ивановна посмотрела на класс.
Вася сидит, подняв руку, и умоляющими глазами, сквозь слёзы, смотрит на учительницу.
— Почему ты плачешь, Вася?
— Потому что говорить же не разрешается.
— Говори скорее, в чем дело, — обеспокоилась педагог.
Васька поворачивает голову к окну и взволнованно говорит:
— Котенок же... Котеночек вон какой крошечный посреди двора. Распушился весь, страшно бедному, а собака стоит перед ним, вот-вот бросится на котенка.
— Беги, прогони собаку... — говорит учительница.
Через минуту Вася возвращается в класс с котенком.
Недо сказаа
ОтветитьУдалить