Ведмідь та лисиця | Аудіоказки з картинками | Народні казки

Казка про хитрющу лисицю, яка напросилася жити у ведмедя і безцеремонно з'їла всі його запаси на зиму. Але винуватим виявився ведмідь... Як так сталося?

Ведмідь і лисиця

Оселився в дрімучому лісі Мишко-ведмідь. Вибрав галявину, хату поставив. Піч склав, на зиму заготовив три діжки меду. Живе ведмідь розкошуючи.

Бігла якось повз хату Ведмедя лисиця. Дуже їй хатинка сподобалася, ось вона і стала просити ведмедя пустити її на подвір'я. Ведмідь пустив, а лисиця вже на ганок проситься, з ганку — до сіней, з сіней — в хату. Увійшла лисиця в хатинку, побачила грубку і заохала:

— Дозволь мені, Михайлику, лапки біля печі погріти, зовсім заклякли.

Ведмідь пустив її на піч. Так і залишилася лисиця жити у хатинці Мишка.

Через деякий час дізналася лисиця про мед. Потекли слинки у лисиці. Стала вона думати, як її меду скоштувати. Одного разу задрімав ведмідь на грубці, а лисиця хвостик спустила — стук... стук по лавочці, стук... стук...

Почув ведмідь:

— Стукають, кумушка! Відчинити треба.

Лисиця до віконця підбігла і каже ведмедеві:

— Це мене сусіди звуть, у них дитинка захворіла.

— Ну йди, кумушка.

Вибігла лисиця в сіни, на горище забралася, мед знайшла та одну діжку всю й вилизала. Наїлася, повернулася і знову лягла.

Ведмідь питає:

— Ну що там, кумушка?

— Добре, що вчасно прийшла...

— А як дитинку звати?

— Початочок.

— Не знаю я такого імені.

На другий день лежить лисиця, мед згадує. Там ще дві діжки чекають. Не витримала лисиця, знову хвостиком стук... стук... стук.

— Кумушка, а кума, — знову стукають.

Лисиця з грубки скок, до віконечка підбігла. Ведмідь питає:

— Ну що там, кумушка?

— Так мене знову сусіди звуть, інша дитинка захворіла.

— Треба йти, кумушка.

Лисичка в сіни побігла, по драбинці на горище залізла і другу діжку меду вилизала. Знову повернулася і лягла. Почув ведмідь:

— Як дитинку-то звати?

— Серединка.

— Щось я такого імені не чув.

На третю ніч знову обдурила лиса ведмедя. На горище забралася і третю діжку меду вилизала. В хату повернулася, на грубці калачиком згорнулася. А ведмідь не спав, лисицю чекав:

— Ну що, кума?

— Так все те саме, куме. Добре, вчасно мене покликали.

— А як хворого-то звати?

— Та Останнішок.

— Що за ім'я? Де таке взяли?

На ранок прокинувся ведмідь. Розбудив лисицю:

— Став-ка, кумушка, опару, я дров принесу — станемо пекти млинці та з медом-то і поїмо. Вже ж я тебе пригощу.

Взяв ведмідь сокиру, дров нарубав, великий оберемок притягнув. Взяв велику чашку, ложку, пішов за медком. Прийшов, а діжки всі догори дном, меду в них наче й не було. Розсердився Мишко і каже лисиці:

— Це не ти мед у мене злизала?

— Який мед? Може, ти сам його з'їв, та не пам'ятаєш! — відповідає хитра лисиця.

Стали вони сперечатися. Тут лисиця і каже:

— А ось ми зараз дізнаємося. Ляжемо біля печі: у кого мед на череві виступить, той і з'їв.

Вляглися вони з ведмедем на грубці. Розморило Мишка, заснув він міцним сном. А лисичка на горище збігала, залишки меду вишкребла, Ведмедеві все черево вимазала, ложку чисто-начисто облизала і будить ведмедя:

— Вставай-но, вставай. Хто мед-то з'їв?

Мишко хвать лапами за черево, а черево все в меду.

А лисиця хвіст підняла, стриб за поріг та й була така.