Зимовий привіт | Рахіль Баумволь | Аудіоказки для самих маленьких

Казка про подорож сніжинки і її чарівні зміни!

Автор казки — Рахіль Баумволь

Ілюстратор — Марія Покровська

Зимовий привіт

Прокинулася вранці білка і бачить: земля вкрита снігом, дерева теж. А в повітрі літають пухнасті сніжинки.

— Відправлю зайцеві сніжинку! — сказала білка. — Нехай це йому буде зимовий привіт від мене.

І білка обрала найкрасивішу сніжинку — крихітне, блискуче коліщатко з химерними зубцями, — штовхнула її і промовила:

— Котись, сніжинка, котись прямо до зайця і передай йому від мене зимовий привіт.

Покотилася сніжинка і заспівала:

Була я сніжинкою, стану

комком.

До зайчика білим качусь

колобком.

До зайчика, зайчика, зайчика,

зайчика

Білим качусь колобком.

Котиться сніжинка. А до неї по дорозі все нові і нові сніжинки прилипають. Сніжинка знай собі обростає снігом. І, поки докотилася до зайця, вона вже була не сніжинкою, а грудочкою.

Білою гладенькою грудочкою. Зрадів заєць, покрутив сніговий колобок і так і сяк.

«Дай, — думає, — відправлю зимовий привіт лисиці. Ото зрадіє вона!»

Тож заєць штовхнув грудку снігу і промовив:

— Котись, грудочка, котись просто до лисиці і передай їй від мене зимовий привіт. Покотилася грудочка і заспівала:

Ось-ось з колобочка вже

вийде ком

До Лисоньки в гості качусь

кувирком.

До Лисоньки, Лисоньки, Лисоньки,

Лисоньки

В гості качусь кувирком.

Котиться клубочок, а до нього по дорозі все нові і нові сніжинки прилипають. Грудочка знай собі обростає снігом, і, поки докотилася до лисиці, вона вже не була грудочкою, а стала комом. Великим білим комом. Зраділа лисиця, покружляла навколо сніжної грудки, покружляла та й надумала: «Давай відправлю привіт ведмедику. Ото зрадіє він!»

Розбіглася лисиця, штовхнула сніжний ком з усієї сили і промовила:

— Котись, ком, котись прямодо ведмедика і передай від мене ведмедику зимовий привіт.

Покотився сніжний ком і заспівав:

Я ком, із якого вже буде гора.

З привітом ведмедю котитись пора

Для Мишеньки, Мишеньки,

Мишеньки

Стану привітом добра.

Котиться ком, а до нього по дорозі все нові і нові сніжинки прилипають. Ком знай собі обростає снігом, і, доки докотився до ведмедика, він уже був не колом, а горою. Білою сніжною горою.

Прокинувся ведмідь, виліз зі своєї барлоги, побачив снігову гору і загарчав:

— Хто це мені вихід снігом загородив?.. Він вже хотів було налягти плечем, щоб відсунути снігову гору, але передумав: лінь напала.

— Піду, — каже, — ляжу. Може саме як-небудь обійдеться...

Поліз ведмідь назад в барліг, поспав, заснувши лапу в пащу, а коли прокинувся і вилазити став, всюди вже танув сніг. Понюхав ведмідь повітря, лизнув сніг і стоїть, кошлатий, не ворухнеться. На його носі крапелька в променях сонця виблискує. Ця крапелька була тією самою сніжинкою, яку на початку казки білка відправила зайцю. Але вона розтанула.